Президенту України
ЯНУКОВИЧУ Віктору Федоровичу
Вельмишановний пане Президенте!
Дозвольте засвідчити Вам свою повагу та звернутися з наступним.
Вам на підпис направлений закон «Про депозитарну систему України».
Цей закон стосується 20 тис. акціонерних товариств, 15 млн. власників цінних паперів, 1200 професійних учасників фондового ринку. Закон є системоутворюючим для ринку цінних паперів, безпосередньо впливає на надійність захисту прав власності та інвестиційне середовище в Україні.
Асоціація «Фондове партнерство» підтримує концептуальні положення закону щодо діяльності центрального депозитарію та підвищення ефективності депозитарної системи, але разом з тим звертає увагу на ряд суттєвих недоліків закону.
1. У частині 10 ст. 9 закону стверджується, що «Максимальні та мінімальні розміри тарифів на оплату послуг Центрального депозитарію можуть встановлюватись Центральним депозитарієм за погодженням з Комісією та Антимонопольним комітетом України».
Це не накладає на Центральний депозитарій обов’язку погоджувати тарифи з НКЦПФР та Антимонопольним комітетом України, тоді як Центральний депозитарій є організацією-монополістом, що обслуговує всіх емітентів цінних паперів, всі депозитарні установи та фондові біржі України. Відсутність такого обов’язку, закріпленого на рівні Закону, може призвести до встановлення необґрунтованого розміру тарифів на депозитарні послуги. Крім того, із закону вилучена норма, що була у тексті закону на першому читанні, про обов’язкове спрямування прибутку Центрального депозитарію на забезпечення його розвитку та здешевлення послуг, що може також призвести до зловживання монопольним становищем. Цьому сприяє останній абзац частини 9 статті 9 «Центральний депозитарій може здійснювати іншу діяльність не заборонену законом». Законом визначена виключна компетенція Центрального депозитарію, який забезпечує формування та функціонування системи депозитарного обліку цінних паперів, і не може здійснювати ніяку іншу діяльність, крім визначеної законом «Про депозитарну систему України».
Отже пропонується викласти частину 10 ст. 9 закону в такій редакції «Максимальні тарифи на оплату послуг Центрального депозитарію встановлюються Центральним депозитарієм за погодженням з Комісією та Антимонопольним комітетом України, а чистий прибуток Центрального депозитарію спрямовується виключно на забезпечення його розвитку та здешевлення послуг, що ним надаються.», а останній абзац частини 9 статті 9 вилучити.
2. Пункт 16 перехідних положень закону передбачає, що через шість місяців з дня набрання ним чинності усі цінні папери бездокументарної форми існування блокуються на рахунках у цінних паперах власників у зберігачів та на рахунках таких зберігачів, відкритих у депозитаріях (крім Національного депозитарію, та на рахунках депозитаріїв, відкритих в Національному депозитарії) до моменту передачі глобальних сертифікатів цих випусків на зберігання до Національного депозитарію.
Блокування цінних паперів на рахунках власників передбачено незалежно від їх рішення і викликане діями інших осіб, на які власники не впливають. Це означає, що у випадку певних некоректних дій третіх осіб щодо передачі глобальних сертифікатів власники акцій, облігацій та інших цінних паперів будуть позбавлені права розпоряджатися своєю власністю.
Пункт 16 суперечить статтям 22 та 41 Конституції України, згідно з якими при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Пропонується вилучити пункт 16 перехідних положень закону.
3. В абзаці другому частини 2 ст. 29 закону сказано, що у разі провадження Розрахунковим центром з обслуговування договорів на фінансових ринках (далі – Розрахунковим центром) та кліринговими установами депозитарної діяльності депозитарної установи така діяльність провадиться Розрахунковим центром та кліринговими установами без отримання відповідної ліцензії у порядку, встановленому Комісією.
Це не відповідає основному принципу державної політики у сфері ліцензування, що полягає у встановленнієдиного порядку ліцензування видів професійної діяльності на фондовому ринку (виключенням може бути тільки депозитарна діяльність Національного банку). Депозитарна діяльність депозитарної установи пов’язана з обслуговуванням мільйонів власників цінних паперів, тому для її провадження необхідно одержувати відповідну ліцензію не тільки спеціалізованим депозитарним установам, але й таким, що спеціалізуються на розрахунковій та кліринговій діяльності.
Виходячи з цього пропонується абзац перший частини 2 ст. 29 закону викласти у редакції: «На провадження кожного виду депозитарної діяльності Комісією видається в установленому порядку окрема ліцензія, крім депозитарної діяльності Національного банку України», а абзац другий частини 2 ст. 29 вилучити.
4. Стаття 3 закону визначає види депозитарної діяльності та умови їх поєднання.
В Україні можуть провадитися такі види депозитарної діяльності:
1) депозитарна діяльність Центрального депозитарію;
2) депозитарна діяльність Національного банку України;
3) депозитарна діяльність депозитарної установи;
4) діяльність із зберігання активів інститутів спільного інвестування;
5) діяльність із зберігання активів пенсійних фондів.
Останній абзац частини 2 ст. 3 закону визначає, що поєднання видів депозитарної діяльності можливе за умови їх провадження окремими структурними підрозділами депозитарної установи в порядку, встановленому Комісією. Однак депозитарна діяльність депозитарної установи, діяльність із зберігання активів інститутів спільного інвестування та діяльність із зберігання активів пенсійних фондів базуються на однакових технологіях і не містять особливої специфіки. В Україні видано 383 ліцензії на провадження депозитарної діяльності зберігачів цінних паперів, в тому числі 122 ліцензії – банкам, які здебільшого виконують функції зберігачів активів інститутів спільного інвестування та недержавних пенсійних фондів. Вимога виконання цих функцій окремими підрозділами є надмірною і вимагатиме додаткових витрат на формування та утримання таких структурних підрозділів.
Виходячи з вищенаведеного пропонуємо останній абзац частини 2 статті 3 закону вилучити.
5. Частина 2 статті 3 закону визначає умови поєднання видів депозитарної діяльності. При цьому допускається, що депозитарна діяльність Центрального депозитарію та Національного банку може поєднуватися з діяльністю із зберігання активів інститутів спільного інвестування та зберігання активів пенсійних фондів.
Однак Закон України «Про інститути спільного інвестування», прийнятий Верховною Радою України 5 липня 2012 р. не передбачає можливості провадження Центральним депозитарієм та Національним банком діяльності із зберігання активів інститутів спільного інвестування. Також закон «Про депозитарну систему України» не передбачає можливості провадження Центральним депозитарієм діяльності із зберігання активів пенсійних фондів.
Пропонується абзаци 2 і 3 частини 2 статті 3 закону об’єднати та викласти у такій редакції:
«Депозитарна діяльність Національного банку України може поєднуватись з діяльністю із зберігання активів пенсійних фондів у встановлених законодавством випадках.»
6. Прийнятий Верховною Радою та направлений на підпис Президенту України закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства про цінні папери» (реєстр. 8120-д) запроваджує інститут довірчої власності на ринку цінних паперів. Так, до ст. 17 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» внесене доповнення наступного змісту: «Договір про управління цінними паперами, іншими фінансовими інструментами та грошовими коштами, призначеними для інвестування в цінні папери та інші фінансові інструменти, може передбачати виникнення у торговця цінними паперами права довірчої власності на передані йому в управління цінні папери, інші фінансові інструменти та грошові кошти, призначені для інвестування в цінні папери та інші фінансові інструменти, а також виникнення права довірчої власності на грошові кошти, цінні папери, інші фінансові інструменти, отримані торговцем цінними паперами від управління цінними паперами та іншими фінансовими інструментами.». Це вимагає внесення відповідних змін до законодавства про депозитарну систему, зокрема визначення, що депонентом може бути також управитель, який відповідно до цивільного законодавства є довірчим власником цінних паперів.
Таким чином, пропонується у визначенні депонента (п.6 ст. 1 закону) після слів «співвласники цінних паперів» додати слово «управитель», а у частині 1 ст. 5 закону після слів «співвласникам цінних паперів,» додати слово «управителю».
7. Під час підготовки до розгляду у другому читанні було змінено прийняту у першому читанні концепцію закону щодо регулювання відносин у сфері здійснення клірингової діяльності та розрахунків за цінними паперами. Запроваджується створення нового учасника депозитарної системи України – Розрахункового центру з обслуговування договорів на фінансових ринках, виключною компетенцією якого є проведення грошових розрахунків за правочинами щодо цінних паперів та інших фінансових інструментів вчинених на фондовій біржі та поза фондовою біржею, якщо проводяться розрахунки за принципом "поставка цінних паперів проти оплати». При цьому Розрахунковий центр виконує функцію центрального контрагента.
Запропонована у законі «Про депозитарну систему України» модель клірингу та розрахунків за правочинами щодо цінних паперів відповідає поняттю «горизонтальна інтеграція», яка передбачає, що центральний контрагент (розрахунковий центр) надає пост-трейдингові (депозитарні, клірингові, розрахункові) послуги фондовим біржам. Іншою моделлю є «вертикальна інтеграція», коли центральний контрагент є частиною групи, яка надає послуги з торгівлі цінними паперами та пост-трейдингового обслуговування.
Результати аналізу ризиків, що містяться у Звіті робочої групи щодо пост-трейдингового обслуговуванняКомітету з питань клірингу та розрахунків Банку міжнародних розрахунків «Розвиток структури індустрії клірингових послуг: висновки для фінансової стабільності»[1] свідчать, що горизонтально інтегрована система характеризується більшими ризиками як для самого центрального контрагента, так і для фінансової системи в цілому, підвищується рівень залежності учасників ринку від єдиного центрального контрагента, що може обмежувати вихід на ринок нових учасників індустрії пост-трейдингового обслуговування. Вертикальна інтеграція фондових бірж та центральних контрагентів дозволяє здійснювати кліринг нових інвестиційних інструментів у два рази швидше, ніж дві непов’язані організації, знизити витрати на забезпечення координації між фондовою біржею та центральним контрагентом.
Для унеможливлення виникнення ризиків запропонованої у законі моделі пропонується надати кліринговим установам право відкривати та вести грошові рахунки клієнтів для забезпечення розрахунків за правочинами щодо цінних паперів та інших фінансових інструментів, а також мати можливістьдоступу до системи електронних платежів Національного банку.
Для цього пропонується:
1) у статті 20 абзац другий частини 1 викласти у редакції:
«переказу коштів Розрахунковим центром або кліринговою установою у порядку, встановленому Національним банком України за погодженням з Комісією»;
2) у прикінцевих положеннях щодо змін до Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» із частини 4 статті 192
«4. Клірингова установа зобов’язана протягом трьох місяців з дня отримання ліцензії на провадження клірингової діяльності укласти:» вилучити пункт «2) договір про проведення грошових розрахунків за результатами клірингу з Розрахунковим центром»;
3) у прикінцевих положеннях закону щодо змін до Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" пункт 11.4 викласти у редакції:
«11.4. Для проведення переказів через систему міжбанківських розрахунків Національного банку України банки-резиденти, Державна казначейська служба України, Розрахунковий центр з обслуговування угод на фінансових ринках та клірингові установи відкривають рахунки в Національному банку України.
Кліринговим установам надається доступ до системи електронних платежів Національного банку України у встановленому ним порядку».
8. Прикінцевими положеннями щодо змін до Закону України «Про Національний банк України» (пункт 19 статті 42) до операцій Національного банку України віднесене ведення інформаційної бази стосовно договорів, що укладаються на фінансовому ринку. Така редакція означає, що Національний банк має вести інформаційну базу стосовно договорів з акціями, корпоративними облігаціями, інвестиційними сертифікатами, строковими контрактами тощо, що не відноситься до депозитарної діяльності Національного банку. Ведення Національним банком інформаційної бази договорів, що укладаються на фінансовому, в тому числі на фондовому ринку, означатиме введення додаткової звітності професійних учасників фондового ринку та дублювання інформації, що подається до НКЦПФР та призведе до додаткових витрат.
Пропонується вилучити з перехідних положень закону «Про депозитарну систему України» пункт 19 статті 42 щодо змін до Закону України «Про Національний банк України».
9. Виходячи із прикінцевих положень Закон набирає чинності через рік після публікації (за винятком декількох статей). При цьому чинний Закон «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного документообігу» втрачає силу через 6 місяців після вступу в силу нового Закону. Це означає, що протягом півроку на ринку діятимуть два Закони, що регламентують відносини в одній сфері господарювання та суперечать один одному. Тим самим створюється колізія законодавчих норм.
Для усунення колізії норм Закону пропонується уточнити, що весь Закон набирає чинності через дванадцять місяців з дня його опублікування, крім пунктів 5 - 8, 10, 11 прикінцевих положень, а Закон України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" втрачає чинність з дня набрання чинності Законом України «Про депозитарну систему України».
Асоціація «Фондове партнерство» висловлює сподівання на врахування її пропозицій та просить Вас, вельмишановний пане Президент, повернути Закон «Про депозитарну систему України» до Верховної Ради України з пропозиціями для повторного розгляду.
