Підвищення конкурентоспроможності національної економіки потребує технічного переоснащення більшості українських підприємств. Є два шляхи вирішення проблеми:
1. Купувати технології в розвинених країнах.
2. Купувати результати НДДКР* в української науки і доводити їх до промислового і ринкового застосування.
Зрозуміло, що перший шлях легший. До того ж у низці випадків продукція, виготовлена за допомогою імпортних технологій, виявляється конкурентоздатною не тільки на внутрішньому, але й на світовому ринку. Це відбувається, як правило, коли особливості національного ринку дають вітчизняним підприємствам істотні переваги перед іноземними конкурентами (за рахунок меншої вартості робочої сили і енергії, наявності дешевої сировини тощо).
У більшості ж випадків підприємство приречене продавати продукцію лише на національному ринку, оскільки купує традиційну технологію, освоєну зарубіжними фірмами.
Другий шлях – набагато важчий. Готових до промислового застосування технологій мало. А купувати результат НДДКР на ранніх стадіях інноваційного циклу - це означає нести колосальні ризики, несумісні з логікою входження в бізнес:
• ризик того, що інноваційний продукт не вийде на ринок - більше 80% (за статистикою, зі ста інноваційних ідей на ринку з’являється близько 10);
• додаткові інвестиції складуть більше 90% від вартості придбаного результату НДДКР (традиційно вартість НДР в промисловій технології становить близько 5%);
• доведення результатів НДДКР до ринкового застосування потребує додаткового, іноді дуже тривалого часу, протягом якого може кардинальним чином змінитися ринкова ситуація.
Не дивно, що найчастіше приймається рішення про купівлю західної технології - у цьому випадку підприємство не отримає надприбутків від інновації, але й ризики невисокі - отримується готова технологія, кінцева продукція апробована на ринках і має позитивну оцінку серед клієнтів.
 
Але чи хороший цей шлях для України?
Існує п'ять категорій нового продукту:
• заміна моделі існуючого продукту. До цієї категорії потрапляє близько 34% продуктів, що виходять на ринок;
• скорочення виробничих витрат при незмінному продукті - 11%;
• доповнення до наявного асортименту - 25% нових продуктів;
• новий асортимент продукції - 20%;
• принципово новий продукт. До цієї категорії належить лише 10% нових продуктів, що створюють нові ринки в результаті високої споживчої вартості.
Лідерами на світовому ринку стають тільки власники технологій, на підставі яких виробляються принципово нові продукти. Купуючи західні «second hand» технології, українська економіка не зможе вийти в лідери. Тому державу повинна хвилювати ситуація, яка склалася з трансфером українських розробок у промисловість.
Для НДІ**, який створив інноваційний продукт в результаті проведення наукових досліджень, є кілька способів його реалізації:
• традиційний - продаж результату НДДКР промисловим підприємствам,
• створення малої інноваційної фірми,
• організація виробництва та збуту силами наукової організації.
Останній варіант важко здійснити через особливості українського законодавства, що жорстко регламентує порядок отримання і витрачання фінансових ресурсів у НДІ, в тому числі й отриманих від виробничої діяльності. Крім того, специфіка діяльності більшості академічних інститутів не дозволяє їм мати у своєму штаті кваліфікованих фахівців у галузі менеджменту, реклами тощо, які вкрай необхідні для успішної організації процесу виробництва і продажу продукції.
Розглянемо проблеми, що виникають при створенні малої інноваційної фірми. Як правило, вона отримує в розпорядження інтелектуальну власність у вигляді результату НДДКР й певну підтримку від рідного НДІ, а саме - право користування його майновим комплексом на пільгових умовах. Досвід розвинутих країн говорить про те, що в цьому випадку підключається додатковий резерв у вигляді енергії авторів розробки, які мріють побачити плід своєї праці на ринку і готових заради цього нести будь-які втрати. В Україні є приклади більш-менш успішної діяльності таких фірм, однак, їх кількість відносно невелика. Так у чому ж справа?
Спробуємо оцінити шанси малої наукомісткої фірми на успіх, якщо:
• ризик того, що інноваційний продукт вийде на ринок - близько 90%;
• додаткові інвестиції складуть більше 90% від вартості придбаного результату НДДКР;
• немає основних фондів;
• немає оборотних фондів;
• немає кваліфікованого менеджменту, так як на чолі підприємства автор розробки;
• немає маркетолога;
• немає диверсифікованого пакету продуктів (товарів, робіт, послуг), пропонованих ринку, тому що підприємство засноване заради доведення до ринку однієї конкретної технології.
Зрозуміло, що ймовірність виведення інноваційного продукту на ринок малим підприємством в багато разів менша в порівнянні з варіантом, коли розробку на ринок виводить середнє або велике промислове підприємство. Більш того, за таких ризиків вже не можна говорити про комерційний проект. Це, в першу чергу, соціальний проект у чистому вигляді, який не виживе без патронажу держави. А саме, без допомоги з боку «посівного фонду», який надасть фірмі необхідний капітал і сприятиме у формі інформаційної, консалтингової та іншої допомоги. І якщо таких підприємств буде створюватися як, наприклад, у Франції, по тисячі на рік, то проблема «переозброєння» української економіки зрушить з мертвої точки.
Підіб'ємо підсумок. ..
Прочитати повну версію статті можна на: http://intelpro.net/ru/intelpronet-newsletter/transfer-tekhnologii-v-ukraiini-problemy-ta-shlyakhy-iikh-vyrishennya